Інна Шевченко у 46 років стала матір'ю: історія, яку потрібно знати у лікарнях
У 46 років вона тримала у руках позитивний тест на вагітність, проте перед цим довелося пройти через роки боротьби та пошуків відповідних медичних умов. Історія Інни Шевченко демонструє, що іноді надія може переважити статистичні цифри.
Інна завжди мріяла стати матір’ю, однак постійно здавалося, що час для цього ще не настав. Кар’єра, подорожі, самореалізація – все це здавалося більш важливим. Вона думала, що ще встигне зробити свій вибір.
Поки вона активно будувала життя, її організм стикається зі змінами, про які вона не здогадувалася. У 2022 році, разом із партнером Лораном, вони вирішили спробувати завагітніти.
Вони проходили різноманітні тести та отримували консультації спеціалістів. Все parecía бути в нормі, але жоден гінеколог не звернув їх уваги на те, що після 35 років шанси на зачаття починають знижуватись, а після 43 — стають практично нульовими.
З початком війни мрія про батьківство відійшла на другий план. Через рік пара знову повернулась до цієї теми та звернулась до одного з провідних репродуктологів у Парижі. Враження від відвідування клініки були приголомшливими, але лікар був категоричним:
“Шкода, але вам уже 44. У Франції не приймають таких пацієнток — ні в рамках державної програми, ні за гроші. Шанси дуже малі.”
Це стало шоком для Інни, адже жоден лікар не пояснив їй, що у 43 роки шанси на успішне зачаття становлять всього 10-20%. А ось за 44 роки — лише 3-5%. Показники якості яйцеклітин починають знижуватись вже з 35.
Але пара не зламалась. Інна пройшла гормональні протоколи протягом півроку, сподіваючись на природне зачаття, але спроби не увінчались успіхом. Наступним кроком став вибір клініки в Туреччині. Вони з Лораном витратили багато часу на пошук найкращого закладу у Стамбулі.
Житло було зручно розташоване поруч з клінікою, де Інна проходила процедури, пов’язані з гормонами. Тіло готували до втручання: фолікули були готові, ендометрій — підготовлений.
Після першої пункції лікар сказав: “Ми отримали кілька яйцеклітин, будемо намагатись запліднити.”
Але наступного дня їй зателефонували з невтішною новиною: “На жаль, жодна з яйцеклітин не запліднилась.”
Через три місяці пара розпочала новий протокол. Цього разу вдалося запліднити кілька яйцеклітин, але до п’ятого дня вижив лише один ембріон, і результати генетичних тестів виявились невтішними — була виявлена генетична аномалія.
Інна повернулась додому виснаженою і без надії. Але опустити руки було не можна. Після невеликої паузи вони вирішили кардинально змінити підхід — країну, клініку і методологію.
Їх новий вибір припав на Іспанію, де репродуктивна медицина вважається правом жінки. У Барселоні лікар запевнила їх, що шанси є — хоч і незначні.
Третій протокол, третє введення наркозу. Без ілюзій, але з оптимізмом у серці. І — настання дива. Один ембріон пройшов усі етапи розвитку. Його перенесли, і почалося очікування.
Інна зробила понад двадцять тестів. Спочатку з’явилась лише тьмяна смужка, потім вона стала чіткішою. І вперше в житті вона тримала в руках тест з двома важливими смужками.
Якби когось колись попередили про все це, її історія могла б складатись зовсім інакше. Саме тому Інна вирішила поділитись своїм досвідом.
Ця розповідь може стати важливим сигналом для тих, хто досі не наважився. Історія Інни — щасливий виняток із загальної тенденції. Багато жінок не змогли реалізувати свої мрії через невчасні рішення, мовчання і думки “ще є час”.
Тож головне послання від Інни: не відкладай на потім. Навіть якщо у вас поки немає планів на дитину, розгляньте можливість заморозити яйцеклітини. Це може стати запобіжним варіантом для майбутнього.
